Про виникнення назви

Залізко, або жало, також лезо, лізко — металева частина ножа, або бойової холодної зброї з вістрям.

Термін "клинок" що частіше зустрічається в сучасних текстах про білу зброю для позначення залізка, є невиправданим запозиченням часів наближення української мови, до "братньої" російської.

В словниках до тридцятих років двадцятого століття, це слово для тлумачення залізка не зустрічається, а означає лише маленький клин, найчастіше дерев'яний.

Устрій ножа:

Зазвичай ніж складається з двох основних частин: залізка й колодки (руків'я).

Заточена частина залізка називається лезом або гострієм.

Протилежна лезу, не загострена сторона є тупієм, або тилієм.

Вістрям називається точка, в якій сходяться лезо та тупій, або два леза, якщо залізко двобічне.

Саме лезо буває двох видів: гладке і пилкоподібне (зубчасте лезо або серрейтор).

Спусками, називаються пласкі бічні частини залізка, що звужуються до різальної крайки.

На спусках іноді виконують жолобки — доли, для полегшення та додаткової міцності й пружності.

Не заточена, й зазвичай вертикальна частина залізка, впритул до руків'я називається п'ятою.

У ножа, значно рідше, аніж у мечів, між залізком й руків'ям розташовується захисна гарда.

Частина леза, що знаходиться всередині руків'я, та до якої власне руків'я кріпиться, називається хвостовиком.

Хвостовик може заходити в матеріал колодки частково, або наскрізь.